Південь України рашисти окупували дуже швидко, і одразу перетворили життя мирних людей на суцільний жах
Мені 58 років, я з селища Савинці Харківської області. Життя було у нас добре, люди були щасливі.
В перший день ми були вдома, ще нічого не чули. Про війну дізнались з новин. У нас ще не бахало, але ми вже спати не могли - дивилися новини, було дуже страшно і тривожно. Потім дуже швидко росіяни до нас зайшли.
Мене взагалі шокував факт, що в наш час можна так нагло заходити в чужу країну, вбивати дітей, мирних людей і зовсім безкарно робити все, що їм хочеться.
Жити в окупації дуже важко морально: це гніт такий! Мені дуже тяжко про це розмовляти.
Ми в своєму будинку живемо: є свій город, дещо було своє. Не було світла, відключили газ, а їжі була. Вода своя була. Ми в окупації були два місяці, потім виїхали. Дуже було тяжко в окупації.
Ми з чоловіком виїхали своїм автомобілем. Дуже було складно їхати. Рашисти перевіряли всі документи, телефони. Питали, чому їдемо - хотіли, щоб ми тут залишалися. Було дуже страшно.
Ми були в Полтаві. Але після того як наше село звільнили, повернулися. Зараз ми в своєму селищі. На даний момент все потихеньку відроджується.
Якби швидше війна закінчилася! Щоб не гинули наші хлопчики, щоб не гинули мирні люди, діти. Хочеться, щоб швидше.Ми все переживемо, головне - щоб був мир.
