Війна змусила нас з сином покинути рідну домівку. Але найважчою є розлука з рідними: у мене немає можливості бачитися з батьками, а у сина - з дідусем та бабусею. Життя змінилося кардинально: інше місто, чужа квартира, незнайомі люди. Найважче було, коли ми з сином, перебуваючи у батьків, попали під обстріл. Одразу мною було прийняте рішення про переїзд, бо життя та здоров'я дитини для мене найважливіше.
А потім важкою була не стільки, як виявилося, евакуація, а стан після неї, усвідомлення того, що сталося, депресія, сльози дитини, прохання повернутися додому. А також розуміння того, що ми можемо лишитися без житла і не повернутися додому.