Матвійчук Поліна

Запорізька гімназія №33, 9-А клас

Учитель, який надихнув на написання есе - Мельник Світлана Іванівна

"Моя Україна майбутнього"

Моя країна – приклад великої мужності, витривалості та духовності. Україна йшла крізь століття дуже важким та тернистим шляхом. Відкриті, чесні та доброзичливі українці не раз ставали жертвами загарбницьких дій з боку агресивних сусідів та іноземців-загарбників. Але український народ  самовіддано боровся за свою волю і незалежність, своє майбутнє і краще життя для своїх дітей. Ось і зараз на долю нашої Батьківщини випало важке випробовування. 

Двадцять третього лютого я ще була в школі, сиділа за партою, вчила уроки, спілкувалася з однокласниками та мріяла про майбутнє. Але двадцять четвертого лютого близько п’ятої години ранку я дізналася, що почалася війна:  були чутні вибухи, лунали сирени. Мені було дуже страшно.і незрозуміло, що далі.

Життя змінилось в одну мить. - але всі точно знають, що нам потрібна Перемога. Кожен свідомий громадянин робить свій внесок: хтось пішов із зброє захищати Україну; хтось став волонтером та допомагає там, де це потрібно; хтось сумлінно працює і донатить. В очікуванні Перемоги кожен українець та українка робить свій вклад у неї.

А нещодавно я замислилася над тим, який особистий внесок я можу зробити у Перемогу. Наприклад, мої батьки кожного дня ходять на роботу. Вони не тільки заробляють гроші, які допомагають годувати нашу сім’ю, але справно сплачують податки, які, за правилами, повинні використовуватися на державні та військові потреби. Крім того, державі доводиться годувати й виховувати дітей, які не мають батьків, підтримувати літніх людей, які не можуть вже працювати. Таким чином, мої батьки — це частина державного механізму.

Логічно було б сказати, що мій внесок  — це сумлінне навчання, знання, які знадобляться мені у дорослому житті. Можливо, ті знання, які зараз здаються мені непотрібними, колись у майбутньому стануть у пригоді. Отже, навчання в школі, отримання нових знань — це вагомий внесок не тільки в моє особисте майбутнє, а й величне майбутнє України. Нам доведеться відбудовувати і відновлювати Україну, а для цього потрібні сучасні знання і вміння. Я люблю і поважаю свій народ, його традиції, його співучу мову. Дуже хочу, щоб і мої діти також шанували свій народ, гордо називаючи себе українцями.

Сьогодні весь світ побачив, що Україна - це не та країна, яка може просто впасти на коліна і підкоритися. У нас у гімні є дуже чудові слова, які стали кредом для багатьох: "Душу й тіло ми положим за нашу свободу". Я вірю в те, що ми обов’язково переможемо і будемо вільні та незалежні. Але для цього потрібно усім не забувати про те, що йде війна, не розслаблятися і допомагати ЗСУ,  забувати про те, що йде війна, не розслаблятися і допомагати ЗСУ,  хто як може.

 Усе буде Україна!