Сергієнко Анна, 11 клас, Петропавлівський ліцей №1 Петропавлівської селищної ради

Вчитель, що надихнув на написання есе -  Стародинова Оксана Вікторівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна - це не лише битви на фронті, це також боротьба за виживання, за надію, за майбутнє. Протягом цих днів війни я пройшла шлях, який змінив мене назавжди. Ні… Не тільки мене, здається, він змінив кожного з нас - кожного українця, дитину та навіть тварину. На всіх, в деякій мірі, вплинув весь той жах, через який доводиться проходити нам та квітучій неньці Україні. Це все - мільйони життів, а отже й мільйони історій. У кожного своя, але є в них і щось спільне, а саме таке гнітюче слово, як війна. Кровожерлива, ненаситна звірюка, що жадібно пускає слину, вимагаючи все більше крові, більше смертей і страждань.

Перші дні війни були схожі на жахіття, від якого неможливо прокинутися. Вибухи, сирени, страх за рідних і близьких.

Але саме в такі моменти я зрозуміла, що справжня сила - це не відсутність страху, а здатність діяти, незважаючи на нього. Як говорив Вінстон Черчилль: «Успіх - це здатність йти від невдачі до невдачі, не втрачаючи ентузіазму». З часом я навчилася жити в умовах війни. Кожен день ставав випробуванням, але також і можливістю. Такою, як допомога іншим, підтримка тих, хто поруч. Кожен день війни приносив нові страждання. Ми втрачали домівки, але знаходили нові способи підтримувати один одного. Я бачила,  як люди об'єднуються, як незнайомці стають друзями, як народжується нова надія. Люди, які ніколи не зустрічалися раніше, об’єднувалися для спільної мети. Це було справжнє диво людської солідарності.  

Всі події, які накрили українців подібно ненаситній хвилі, дали зрозуміти, що справжня сила людини не в тому, що вона може зробити, а в тому, що вона може витримати.

Мій шлях під час війни також був шляхом самопізнання. Я зрозуміла, що справжня сила - це не лише фізична витривалість, але й духовна стійкість. Війна навчила мене бути терплячою, вірити в себе і свої можливості. Як говориться: «Те, що нас не вбиває, робить лише сильнішими». Багато хто може сказати, що ніхто не хотів би ставати сильнішим за таких умов, ніхто не хотів бачити всі ці жахіття, але іноді життя повертає не так, як нам хотілося. Воно сповнене моментів, котрі інколи важко передбачити. Хоч такою ціною, але всі ми отримали, щось більше ніж просто силу - єдність. Ці дні війни також показали мені, наскільки важливо цінувати мир і спокій.

Кожен день без вибухів і сирен ставав справжнім святом. Я навчилася цінувати прості речі - світанок, посмішку дитини, запах свіжої випічки.

Тепер я притримуюся думки, що є тільки два способи прожити життя. Один - ніби чудес не існує. Інший - все навколо є чудом. Мій шлях під час війни - це шлях, який я пройшла разом з моїми близькими, друзями і незнайомцями, які стали рідними. Це шлях, який показав мені, що навіть у найтемніші часи можна знайти світло і надію. І я вірю, що ми переможемо, бо наша сила - в нашій єдності, в нашій вірі в краще майбутнє. Ці тяжкі дні навчили мене цінувати кожну мить, посмішку, добре слово.

Війна показала, що життя - це не лише про великі досягнення, але й про маленькі радощі, які ми часто не помічаємо. Життя - це те, що відбувається, поки ти будуєш плани.

Мій шлях під час війни - це шлях втрат і знахідок, болю і радості, розчарувань і надій. Це шлях, який показав мені, що навіть у найтемніші ночі можна знайти світло. І це світло - в людях, в їхній доброті, здатності любити і підтримувати кожного, хто цього потребує. Хоч війна ще не закінчилася, але я вірю, що ми переможемо. Бо справжня перемога - це не лише перемога на полі бою, а перемога духу та людяності. Сила не в тому, щоб здолати інших, а в тому, щоб змінити себе. А в голові лише кілька слів, єдина фраза: «Щоб більше ніколи не було війни…»