Я була вдома 24 лютого. Був ранок, я збиралася розбудити дітей, щоб відвести їх до школи. Той день був як жахливий сон, життя рухнуло в один момент. Все, що ми любили, було знищене. Самий шок – це несправедливість та жорстокість, з якою діють нападники. Те, що вони творять на нашій землі, з нашими людьми – суцільний жах!

Ми вимушені були тікати від обстрілів, не взявши нічого. Зараз я живу разом зі своєю родиною, але інші рідні розкидані по всій Україні. Самий жах в тому, що деякі з них залишилися в окупації.

До війни в мене була робота та спокійне життя. Зараз я не розумію, з чого починати на новому місці.

Але те, як українці об’єднуються, борються зі злом - це достойно найвищої похвали.