Я зі своїм чоловіком і сином проживали на той момент в м. Харків. Коли розпочалася війна, нас в цей же ранок друзі забрали до себе, проживали і проживаємо з ними досі в невеличкому селі, що знаходиться в Харківській області.

Зараз кожного тижня на вихідні приїжджаємо до нашого рідного Харкова, що провідати друзів, знайомих, близьких.

Саме жахливе, це коли довелося бігати ховатися до погребу. А найжахливіше мабуть було те, що потрібно правильно все розповісти своїм дітям, про те що відбувається, щоб вони спокійно і захищено себе відчували(коли тобі самому дуже страшно, але головне їм було цього не показувати). 

Деякий час було дуже тяжко купити в магазині побутову хімію, засоби особистої гігієни.

Також було складно з продуктами харчування. Бо у людей почалася паніка і вони в перші ж дні розкупили майже все, що було в магазинах. Адже до цього ніхто не був готовий. Хліб привозили до магазину не кожного дня.

А коли неподалік від нас підірвали міст, то ми зовсім були відрізані від міста.

Але наші люди сміливі і не падали духом, вони почали на лодці через річку, зі сторони міста забирати продукти харчування та інше і доставляли їх до магазинів. 

Можу сказати, що я дуже рада і дякую богові, що ця війна нас не розлучила з родиною.

Мені не довелося їхати з дитиною за кордон, а ми разом з чоловіком і дитиною вирішили, що ми не будемо роз'їжджатися один від одного і будемо завжди поряд один біля одного.

Так як ми переїхали до села в якому ніколи не проживали, а лише приїжджали в гості, звичайно спочатку було дуже тяжко, особливо морально, емоційно.

Але там на стільки добрі і хороші люди, що ми дуже швидко звикнули.

Жодна людина нам не відмовила в допомозі, якщо вона нам була потрібна. З'явилися нові друзі, як у нас так і у нашої дитини, з якими ми спілкуємося і дуже гарно дружимо по цей час  

До війни я працювала в місті вихователем в дитячому садочку. Я дуже люблю дітей.

Але на жаль, зараз не працюю, так як моя дитина пішла до першого класу і наше навчання проходить онлайн, сиджу поряд з ним.

Можна сказати він навчається, а я згадую все те, що ми також вчили в школі. В майбутньому планую повернутися до садочка, до діточок. А там час і обставини покажуть, може буду працювати зовсім в другій сфері.

Саме таких речей, які б нагадували мені про трагічні події, що розпочалися 24 лютого 2022 року немає, мабуть це навіть добре, не хотілося б весь час згадувати про цей страшний час.

Але в нас є дуже гарні знайомі, в яких зберігаються осколки від ракети,а може то частини від того куди саме вона прилетіла, я не розуміюся в цьому , їх не багато, але вони є.

Неподалік від їхнього дому буд приліт і ці осколки потрапили до їхнього будинку, пошкодили дім, гараж.