Я стала опікуном двох своїх племінників, які залишилися без батьків. Їх хотіли віддати до інтернату. У мене є рідні син та дочка, а тепер виховуємо ще й племінників. Живемо ми в Галицинівці, це недалеко від Пісків, і тут щоночі чути вибухи.
Живемо, як на пороховій бочці, і не знаємо, чого нам чекати – доброго чи поганого.
З початку війни ми з чоловіком втратили роботу. Грошей не вистачає, заощаджуємо буквально на всьому. Від злиднів рятує домашнє господарство й гуманітарна допомога. Пакети з цією допомогою ми отримуємо і для себе, і для сусідів-інвалідів, які самі не можуть прийти на пункти видачі.
Ми використовуємо файли cookies, щоб ви отримали найкращий досвід користування сайтом. Продовжуючи роботу із нашим сайтом, ви підтверджуєте використання сайтом cookies вашого браузера.