«Усі чоловіки із нашого підвалу пішли добувати воду. Біля дитсадка нас накрив мінометний обстріл. Дивом усі встигли сховатися до будівлі. Одна з мін потрапила у центральний вхід, багатьох тоді контузило, – згадує один із випадків маріуполець Руслан Бутенко. – Через дорогу повзла жінка з відірваною ногою, але ніхто не міг їй допомогти, тому що міни вибухали безперервно". «Лікарі – це справжні герої! Я привозив до лікарні поранену сусідку, її врятували. Багатьох поранених оперували «на живу», бо медикаментів було замало і часу теж. Постраждалих мешканців доставляли після кожного обстрілу. Загиблих складували штабелями довкола будівлі моргу. Ховати не було можливості».