Мені 44 роки. Я з дружиною і дітьми жив у місті Пологи Запорізької області. Працював у локомотивному депо. 

Напередодні війни ми були у родичів дружини в Запоріжжі. 24 лютого повернулися додому, бо мені треба було на роботу. На роботі почався хаос: зателефонували з управління і наказали виганяти техніку. 

27 лютого окупанти ввійшли в Пологи. Перебили високовольтну лінію електропередач – зникло світло. Відтоді ми сиділи ще й без тепла та води, бо все залежало від електрики. 

Ми ніколи не думали, що в ХХІ столітті буде війна, що будемо жити без світла, води, тепла й під постійними обстрілами. Жінка й діти майже весь час були в підвалі. Коли нерви здали, ми виїхали до тещі в Запоріжжя. Одна тітка там лишилася: не захотіла виїжджати. А наступного дня я посадив дружину й дітей на потяг до Львова. Звідти вони поїхали до меншого брата в Польщу. Я залишився у Запоріжжі. Продовжую працювати локомотивником.