24 лютого ми почули вибухи. Це було не дуже приємно. Дитина боялась. У 2014 році нам довелося виїжджати. Спочатку виїхала дитина з бабусею, а потім я.
Через війну я залишилась без роботи. Я працювала у торгівлі і намагалась запастись продуктами харчування і водою. У мене дитина, я весь час думаю про неї.
Коли були вибухи, гинули люди - це був справжній шок. Сусіди військові загинули, які захищали нашу країну. Це жахливо, коли гинуть люди, яких ти знаєш.
У Слов'янську у мене залишились тітки, а ми вирішили виїхати заради дитини. Це було у кінці березня. Їхали електричкою.
Тепер ми мешкаємо у Полтаві, бо я тут прожила все життя. А у Слов'янську мешкала останні п'ятнадцять років.
Мені вдалося знайти тимчасову роботу.
Я намагаюсь не думати про погане, бо у мене літня мама, донька. Я за них відповідаю.
Хочу, щоб війна закінчилась чим швидше, тим краще. Сподіваюсь, що щось зміниться і на нас чекає світле майбутнє. Виїжджати за кордон я не планую, отже чекаю на гарне майбуття у нас в Україні.
