"Жахіття, яке відбувається на нашій землі, неможливо пережити"

Клевець Іван

Луб'янський ліцей Раївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, 10 клас

Вчителька, що надихнула на написання есе: Козій Світлана Ярославівна

Моя Україна майбутнього

Суцільна трагедія, сльози

Моя Україна в огні,

Нескорений мій народе,

Ми встоїмо в цій війні!

Валентина Ґрещук

Україна – це моя Батьківщина. Це країна, в якій я народився, зробив перші кроки, країна, в якій я навчаюся і живу, і вірю, що буду і в майбутньому жити у вільній незалежній Україні.

Зараз у моїй державі триває жахлива і жорстока війна. Лунають вибухи, гинуть невинні люди, руйнується все навколо. Війна несе сльози та невгамовну біль українського народу. Жахіття, яке відбувається на нашій землі, неможливо пережити. Воно залишиться в нашій пам’яті назавжди.

Найбільша цінність кожного народу – діти. В наших українських дітей вкрадено дитинство. Сльози, біль, страх… Це реальне життя дітей окупованих територій. Для мене незбагненно: в XXI столітті життя дітей відбирає і калічить Росія, руйнує їх теплі затишні будинки, де вони жили із батьками, розлучає їх з рідними.

Яким є життя українських дітей під час війни? Життя у постійній небезпеці. Щоденні повітряні тривоги, уроки в укриттях та бомбосховищах. 

Проте ми навчаємось в школі. Дякуємо воїнам ЗСУ, які щодня виборюють нам право на вільне, щасливе життя, часто ціною власного життя. Дякуємо нашим невтомним вчителям, які поєднуючи очне навчання з дистанційним, продовжують нас навчати в цей нелегкий для нашої країни час. Впевнений, що кожна українська дитина на запитання, що вона зараз найбільше хоче, відповість одне: «Я хочу, щоб закінчилась війна!»

Для мене мир сьогодні – це найцінніше, що може бути на Землі. Це можливість спокійно жити і радіти життю. Радіти простим речам, яких я не помічав до війни. Адже країна, в якій панує мир, щаслива країна, а значить і люди, які живуть під мирним небом, - щасливі люди. Саме у спокої і щасті я бачу майбутнє своєї України. 

І коли закінчиться війна, а я вірю в нашу перемогу, ми всі, українці, об`єднавшись, будемо відновлювати, відбудовувати зруйноване і сприяти тому, щоб наша держава з кожним днем все більше процвітала і зміцнювалась. Бо українці – патріоти своєї землі. Ми не тільки говоримо: «Я люблю свою країну», а й доводимо щоденно своїми вчинками  любов до Батьківщини (на фронті і в тилу).

І я переконаний, що цей вогник патріотизму   все більше буде розгорятися в наших серцях: виграємо битву за рідну мову, згадаємо і будемо вивчати культурні надбання своїх предків, будемо розвивати вітчизняну освіту, науку, техніку, всі галузі  народного господарства.

Українці – горда, сильна духом нація, дуже трудолюбива і наполеглива. Разом ми зробимо все, щоб наші мрії про світле, щасливе майбутнє нашої держави стали реальністю.

Так і буде. Україна неодмінно здобуде перемогу. І перше, що я зроблю – я поїду до своєї бабусі, яка живе на Харківщині і в якої я не був ще від початку війни. Я обійму її і з гордістю скажу: «Україна була, є і буде! Ми перемогли!»

                                                                                        Україна…Новини…Весна…

                                                                                        Жовто – синій навколо цвіт,

                                                                                         Перемогу святкує країна.