Рятуючись від обстрілів, Ольга Володимирівна разом із чоловіком покинула рідне місто ще у березні, і до сьогодні вони не повернулися додому

Вранці 24 лютого я з новин дізналась про вторгнення. Перший вибух ми з чоловіком не чули, а ось наступні потужні вибухи - десь о десятій ранку - ми застали на вулиці.

Мене шокував перший вибух, адже це було неочікувано і дуже страшно. Досі не можу забути ту паніку і жах.

Нам не вистачало води та продуктів, тому ми щодня бігали під обстрілами за водою та їжею до родичів і друзів. Рідне місто ми покинули у середині березня, і після цього вдома вже не були.

Зараз ми працюємо інженерами-проектувальниками. Заробітну плату поки що нам дають, але що буде із фірмою надалі - невідомо.         

Про ці трагічні події мені нагадує одяг, у якому ми прибігли в бомбосховище 24 лютого.