«Згоріло багато будинків, чимало людей загинуло»

Ми з чоловіком жили в місті Пологи Запорізької області. У нас є дві доньки. Вони мешкали в селі Дорожнянка Пологівського району. 

24 лютого ми були вдома. Чули, як ішла військова техніка: стояв страшенний гуркіт. Потім танки зупинилися на перехресті й відкрили вогонь. 

Були перебої зі світлом та водою, а газу досі немає. У Пологах розбиті магазини та школи, пошкоджені лікарні. Згоріло багато будинків. Наш будинок посічений осколками від снарядів. Чимало людей загинуло.

Ми виїхали в Запоріжжя до тітки мого чоловіка. Евакуювалися в колоні з п’яти автомобілів. Найважче було проїжджати Оріхів, бо там були обстріли. Діти виїхали раніше. Першою – менша донька із зятем і п’ятьма дітьми. Її чоловік побудував церкву в Гуляйполі, а росіяни розбили її. 

Після цього донька з зятем і дітьми виїхала. Окупанти пограбували їхній гараж. Забрали скутери, мотоблок, холодильник, морозильну камеру, навіть дитячі велосипеди вкрали. Сусіди благали не забирати, казали, що сім’я багатодітна, однак це не допомогло. 

Я на пенсії, але до війни ще працювала. Коли все почалося, мені віддали трудову книжку. До нас на роботу прийшли окупанти й забрали комп’ютери. У Запоріжжі я не шукала роботу. Через стрес ми з чоловіком перехворіли. У мене досі трапляються головні болі та задишка. Я схудла, бо від страху не могла їсти. 

Переживаю, щоб хату не добили. Хочеться, щоб швидше закінчилася війна і ми могли повернутися.