У перші дні повномасштабного вторгнення Віра Борисенко найбільше боялася за дітей. Донька жила біля Гостомеля — всього за п’ять кілометрів від летовища, яке російські війська атакували у перші дні. «Я йду з роботи, бачу — сусідські діти вже приїхали з Києва, а моїх немає…» — згадує вона. Коли родина дісталася вночі додому, тривога трохи відступила. Тоді пані Віра й долучилася до волонтерства. «Бо сидіти вдома неможливо. Треба йти між люди, допомагати», — каже вона.