Володимир Любомирович втратив свій будинок у Мар’їнці ще вісім років назад. Тепер росіяни розбомбили ще й дачу. У 60 років вони з дружиною залишились ні з чим

Мені 60 років. До війни я мешкав у Мар’їнці. Все життя проробив на шахті. У 2007-му ще працював на шахті, потім отримав останню травму і більше не працював, оформив інвалідність. У 2014 році, коли до нас зайшли росіяни і розбили будинок, ми переїхали у Марганець - там у нас є маленька хатинка. Це у нас була дача. Ми там жили з дружиною, а діти виїхали. Потім відремонтував будинок. Мені частково допоміг норвезький фонд, але вклав дуже багато своїх коштів, узяв кредити, а зараз знову розбили і один, і другий будинок. 

Ми виїхали звідти три місяці назад у Жовті Води. Один будинок у нас розбитий повністю, на подвір'ї другого - 18 вирв від снарядів. На нас скидали і авіабомби, і мінні обстріли були, із САУ обстрілювали. Зараз там все повністю розбите.

Коли ми вже виїжджали, то через пару годин подзвонив сусід і сказав, що прилетів російський літак і випустив по подвір’ю дві ракети. Якби ми трошки замешкались, то вже б не виїхали - там уже все потрощене. 

Ми своєю автівкою їхали. По місту Мар’їнці було багато бомбардувань, і треба було уважно об’їжджати. Багато осколків валяється на дорозі. Треба було вигадати час, щоб не потрапити під обстріл, - у цьому були складнощі. Інших труднощів не було. На українському блокпосту нас навіть не перевіряли. 

Одна дочка вже раніше поселись у Жовтих Водах, і ми до неї переїхали. Інша у місті Кременчуці зупинилась. 

У 60 років залишитись без житла, без майна – це уже велика трудність. У мене мама, дякувати Богу, жива, її тільки поранило. Сестра на три роки старша від мене - «Град» прилетів прямо у її домівку. 

Мамі посікло ноги уламками і присипало, сестру також присипало, її ледь відкопали. Після цього вони виїхали з Мар’їнки. Зараз все місто окуповане росіянами.

На самому початку війни були проблеми з ліками. У нашому регіоні більшість аптек позачинялись. У Кураховому ще працювали банкомати, і можна було знайти якісь ліки, а у нас ні аптеки, ні магазини не працювали.  Саме у нас проблем з харчами не було, вода у нас своя. Але були люди, які сиділи без харчів по декілька днів під обстрілами. У нас були свої запаси їжі і води, ми навіть давали сусідам. Тим, хто жив у багатоповерхівках, було набагато тяжче, вони були без води та їжі. 

Я б хотів, щоб війна хоч зараз скінчилась. Це таке може бути затяжне, що я навіть не знаю. Тим паче, нам багато дісталось ще у 2014–15 роках. Скільки тривати цій війні, я думаю, що не знають навіть ті, хто її розпочав.