Мені подзвонила донька і сказала, щоб я йшла до неї, бо почалась війна. Я так і зробила. Перші дні донька ходила на роботу. Потім почались обстріли, і ми всі залишались вдома. Онуки трусились під час вибухів, плакали, їм було дуже страшно. У селі не було світла, води й газу. Росіяни постійно атакували село. Потім вони його окупували. Через два тижні після початку війни ми з родиною виїхали. Зараз моя хата побита й потрощена. Після визволення села зять їздив у село, аби подивитись, що залишилось від нього. Побачив багато руйнувань Я все одно хочу повернутись, бо мені тужливо на чужині. Вдома у мене було господарство та своя земля. У мирний час я жила спокійно, няньчила онуків. Дуже хочу повернутись до такого життя після настання миру.