Перший обстріл стався несподівано. Це сталося вночі, коли багато хто спав, хтось гуляв на вулиці. Як зараз пам’ятаю, було 21:10 - 21:15. Я сиділа за комп’ютером і просто згасло світло. Було чутно гуркіт... Ми спочатку не зрозуміли, що сталося. Але потім почав працювати мозок і стало зрозуміло, що нас обстріляли. Почали збирати документи, речі та спускатися в підвал.

Під час війни в мене тільки народилася дитинка, я тільки-тільки закінчила навчання в технікумі.

Наш [будинок], слава Богу, [не постраждав], але в сусідній був приліт. У брата від вибухової хвилі вилетіли вікна, у нас теж осколками побило.

Коли були масштабні бойові дії [я нікуди не виїжджала], завжди перебувала в місті. Я планувала влаштовуватися [на роботу]. Моя мама, брат і його дружина втратили роботу.

Можна сказати, що тут люди переважно без роботи, тому що вся індустрія розбита. Раніше в місті було дуже багато підприємств, але вони зараз не працюють. Багато працювали в Донецьку, тому зараз кожному потрібна допомога, усі намагаються десь влаштуватися.