До війни життя було нормальним: ми працювали, діти навчались. Тепер цього всього немає.

По аеродрому було влучання, у нас вікна туди виходять. Ось так і дізнались про початок війни.

Труднощів неймовірно багато. Нам дають у місті гуманітарну допомогу, ніколи не відмовлять, допомагають продуктами.

Найбільше шокували влучання. Це найстрашніше.

Війна – це жахливо і страшно. Приємно, що люди зараз одне одному допомагають. Напевно, вони змінились, або залишились тут найбільш чуйні і добрі.

Мало того, що війна, так ще й у червні 2022 у мами стався інсульт. Вона тепер лежача. Завод, на якому ми працювали, розбили. Стресів більше, ніж достатньо.

Я поки не бачу перспектив закінчення війни. Якщо завод буде працювати, піду на роботу. Зараз головне вижити.