Педько Дар’я, 11 клас, Комунальний заклад "Наталинський ліцей Наталинської сільської ради Берестинського району Харківської області"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Гнатенко Надія Сергіївна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Багато людей з різних країн світу і сьогодні вважають, що в Україні відбувається військовий конфлікт. Я ж стверджую, що це не черговий конфлікт на мапі світу, а війна, розв’язана ворогом, аби винищити нашу унікальну націю з її думками, почуттями, цінностями та прагненнями. Стверджую, що війна в Україні, вже за кілька хвилин від свого початку, зруйнувала наше мирне життя, знищила наші мрії про щасливе майбутнє, розкидала нас по усьому світові, забрала життя мільйонів українців і продовжує збирати свій кривавий врожай.

Упевнена, що складно говорити про мир тим, хто не бачив війну на власні очі.

Коли війна розпочалася у 2014 (до речі, її теж війною майже ніхто не називав, то  була АТО), я мала шість років. Щаслива і радісна, зі своїми дитячими мріями, в яких не було місця ні болю, ні крові, ні смерті. Тому розуміння «війни» і «миру» прийшло пізніше. Коли настав ранок 24 лютого 2022 року, я не була готова до цих  жахливих подій. На короткий час розгубилася, відчула страх за себе, за своїх рідних; не розуміла, що мені робити сьогодні, чи планувати щось на завтра, і, взагалі, спокою не давала думка, чи настане для мене це «завтра».

Але життя продовжилося, хоч і стало розділеним на дві частини: «до війни» і «тепер».

«Тепер» я виконувала свої повсякденні справи, дистанційно навчалась в ліцеї. Страх потихеньку відступав, і я захотіла робити щось корисне, важливе, що може наблизити нашу перемогу. Тому підтримала ідею моєї мами, і уже навесні ми, об’єднавшись з кількома такими ж небайдужими родинами, активно допомагали готувати їжу військовим. Так ми дякували нашим воїнам за мужність і непохитне бажання нас захищати. В кінці травня знайома організувала збір для гуманітарної допомоги ВПО, а трішки пізніше – збір коштів для потреб військовим. І знову ми не залишилися осторонь, бо розуміли важливість цих справ.  

У серпні 2022 року прильоти ракет в життєво важливу інфраструктуру, страх за життя дітей змушує мою маму прийняти рішення виїхати за кордон. Залишати рідну домівку дуже боляче. А виїздити на чужину, де тебе ніхто не чекає, дуже страшно.

Я вірю, що добрі справи, які ми робимо з чистим серцем для інших, кимось зараховуються і повертаються до нас в найскладніші моменти життя. Коли ми дісталися Словаччини, то були настільки втомлені, розгублені і загублені серед  інших біженців, що просто в якийсь момент життя зупинилося, а відчай, зайвість, непотрібність стиснули серце. Я такого ніколи не відчувала. Що нас чекає тут, у чужій країні, серед чужих людей?

Добро повертається. А як інакше пояснити появу Тетяни і Мілана у скрутний для нашої родини момент? Що підштовхнуло їх підійти саме до нас? Виявилося, вони цілеспрямовано приїхали на вокзал, аби забрати до себе українську родину з дітьми. Бо мають великі, добрі серця. «Ви пережили жахіття. У вас війна. Ми запрошуємо вас до себе. Ми хочемо вам допомогти». Ці слова  з величезною вдячністю я згадую і сьогодні.

«Ви з України?» – це кодове слово, що повернуло нас до життя, стало поштовхом до розуміння того, наскільки наші думки, почуття, цінності близькі іншим людям, допомогло повірити у щирість, у милосердя  і людяність.

Нам безкоштовно надали житло з усіма необхідними речами. Наші сусіди Яна і Стан виявилися небайдужими людьми і допомогли моїй мамі з працевлаштуванням. Потім були ще знайомства, психологічна допомога. Хтось мені скаже, що виїхали за кордон, живете спокійно, війна залишилася в Україні. Так, зараз над нами не літають ворожі ракети, шахеди, не лунають постійні сирени, як це було вдома, – все спокійно.                    

Важливо, що Україна залишилася в кожному з нас.

Мама працює і постійно надсилає волонтерам в Україну кошти для потреб військових: вони знищать ворога і повернуть мир нашій Батьківщині. Ми з молодшою сестрою навчаємося дистанційно у рідному ліцеї, спілкуємося з однокласниками, які залишилися вдома, знаємо усі місцеві новини і мріємо про повернення додому.  

Сьогодні я пригадую події зі свого недалекого минулого і стверджую, що війна змінила світогляд не лише українців, а й людей з різних куточків світу.

Зробила їх щирими у стосунках, безкорисливими, милосердними, толерантними, здатними на самопожертву, людяними. Стала нагадуванням про те, що боротьба за справедливість і свободу відбуватиметься до тих пір, допоки на них хтось зазіхатиме, тому важливо об’єднатися для спільного захисту від ворога. І результатом цієї єдності обов’язково стане довгоочікуваний і бажаний для кожного мир.

Я стверджую, що війна змусила нас під іншим кутом поглянути на життя, змусила переосмислити цінності. Тепер ми розуміємо, що означає отримати свободу і незалежність і яку ціну за них платить український народ.

Ми мріємо про мир, бо знаємо, що таке війна. Ми усвідомлюємо важливість єдності у спільній боротьбі проти ворога за наше мирне майбутнє. Війна доводить, що кожен голос має значення, що кожен вчинок змінює долю багатьох. Вона показує, що важливо не лише відстояти свої права і свободи, а й залишитися людьми у найскладніших умовах, пам’ятати уроки минулого і будувати майбутнє на основі миру, взаєморозуміння і взаємоповаги.