Леонова Тетяна, 3 курс, Державний навчальний заклад "Охтирський центр професійно-технічної освіти"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Кобилко Надія Олександрівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Тисяча днів війна підкидає нам нові виклики, а скажений сусід ускладнює існування. Та попри все, навіть у цій темряві можна знайти промінчики чогось доброго й світлого, того, що зігріває всередині й дарує надію на краще.

Можна сидіти, нервувати, коли відключили електроенергію, заздрити сусідам, у яких вона є, а можна відкинути негативні емоції та помічати незабутні, такі дріб’язкові на перший погляд, моменти…

Гарячий, щойно приготований сніданок кожного разу – джек-пот. І коли п′єш свіжо заварену каву, то думаєш, що  щось гарне з тобою сьогодні вже трапилося.

Вечеря при свічках запалює вогники в очах та дарує романтичний настрій. Думаю не тільки я, а й тисячі інших дівчат зараз потішаться, що роками стягували додому ті свічки, чекаючи нагоди їх запалити. Дочекалися, як у того Шевченка.

Тільки призначення сьогодні їхнє дещо інше…

Але іноді серед отого скаженого вечора вривається до тебе зустріч із друзями. Свічки, портативний ліхтарик, приглушене світло, душевна розмова про наболіле – і ви вже ближчі один до одного.

О, як у сьогоденні цього не вистачає…

А знаєте, я і зараз найбільше боюся лягати спати. Закриваю очі, а переді мною – колона ворожих танків, що сунулася вулицею. Й автомати, націлені на подвір’я. І посмішки «визволителів». А потім жахіття, від якого переховувалися в погребі.

Мама молилася, а тато твердо сказав: «Потрібно їхати». За деякий час ми знову повернулися в рідну Велику Писарівку, бо, як говорить наша викладач української, удома й бур’яни кращі.

У квітні цьогоріч ми втікали вдруге. Селище напівзруйноване, примусова евакуація родин із дітьми… Спершу Богодухів, тепер Охтирка. Далі? Маємо надію: назад, додому. Наші захисники виб’ють ту наволоч з рідної землі…

Ми потроху вчимося відволікатися від гаджетів, прислухаємося до себе та інших, встигаємо переробити мільйон справ до планового відключення, продуктивніше працюємо.  І тримаємося!

Попри все зберігаємо світло всередині себе.

Попри все віримо в краще.

Попри все наближаємо перемогу, хто як може.

Бо нас не зламати й не залякати! Справляючись щодня з викликами, ми стаємо сильнішими!

Попри все знаємо: усе буде Україна!!!