«Займали черги в рiзних магазинах i кому що вдалось добути, дiлилися мiж собою»

Коли розпочалося російське вторгнення, ми були вдома в прекрасному місті біля моря. Мирно спали.

Найбільшими труднощами було вижити - дістати продукти харчування. Було неможливо просто піти і купити, треба було вистояти чергу і встигнути вхопити хоч одну хлібину. Так само важка ситуація була і з аптекою: за ліками черги стояли по кілька тижнів.

Звичайно, що стикалися і з гуманiтарною проблемою. Я вважаю, що нам пощастило мати таких друзiв, якi допомогли, подiлилися. Стосовно їжi займали черги в рiзних магазинах i кому що вдалось добути, дiлилися мiж собою.

Найбільшим шоком і стресом особисто для мене була втрата найріднішої людини. Щоб дістатися і провести маму в останню путь, довелося їхати одній без сім'ї, тому що це було небезпечно. Я не могла ризикувати дитиною. На блок-постах росіяни перевіряли мене як останню злочинницю.

Вiйна кардинально змiнила наше життя. Пiв року ми прожили в окупацiї, потiм з сім’єю виїхали з рiдного дому. Дякую Боговi, ми всi разом.

Наразi у мене немає роботи. До вiйни я працювала листоношею. Якщо знайдеться iнша робота, я з радiстю пiду працювати. Зараз нема чого перебирати роботою. Вона дуже необхiдна.

Цi подiї неможливо забути навiть якщо дуже сильно захотiти. 24 лютого життя перевернулось догори дригом. З пам'ятi не зiтреться кожен день зруйнованого життя, це просто неможливо!

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/