Мій син марить майбутнім: він бачить себе програмістом, який створює цілі світи, і мріє досягти такого ж успіху, як Ілон Маск. Він обожнює командні ігри та впевнено виступає перед аудиторією, але за цією впевненістю ховається досвід, який не кожен дорослий зможе витримати.

Ми пройшли через пекло. Коли ми опинялися в епіцентрі обстрілів на відкритому просторі Донеччини, він хвилювався за моє життя та життя сестри значно більше, ніж за власне.

Ми не виїжджали. Я пішла служити в ДФТГ, маю нагороди від Міністра оборони та голови КМДА. Ми волонтерили, рятували покинутих сусідами тварин, допомагали фронту, чим могли. Але війна забрала занадто багато. Моя мама залишилася в Авдіївці і загинула там. Ми втратили дім, втратили своїх домашніх улюбленців. Тепер, попри біль і втрати, я бачу, як мій син тримається за свої мрії про комп'ютери та код, наче це єдиний спосіб побудувати новий, безпечний світ замість того, що згорів у нас на очах.