У мене є дружина, донька, батьки. Ми живемо в селищі Високопілля Херсонської області. Воно знаходиться за шістдесят кілометрів від Кривого Рогу. 24 лютого ми чули, як росіяни бомбили його. Так дізналися про початок війни.

12 березня у нашому селищі з’явилися окупанти. Вони хизувалися, що за два дні окупують Кривий Ріг. Однак наші військові не дали їм цього зробити. Далі Високопілля росіяни так і не пішли. Через сім місяців ЗСУ вигнали їх і звідси. 

Російські військові говорили, що не можна жити так добре, як ми живемо. Вони відразу пограбували магазини й аптеки, а потім взялися за будинки. Виносили побутову техніку і все, що їм сподобалося. 

Загинуло багато мирних жителів. Мені довелося хоронити багатьох із них. Дуже важко було домовитися з окупантами щодо похорон. Вони погоджувалися, щоб у цьому брали участь не більше трьох чоловік. Я чіпляв до велосипеда тачку, ставив у неї гроб і вез на кладовище. Росіяни після наших прохань давали дві години тиші на те, щоб поховати загиблих. 

Через два місяці окупації загарбники відібрали наш автомобіль і вигнали нас із дому. Ми вийшли з селища і пішли до міста Зеленодольськ Дніпропетровської області, розташоване за дванадцять кілометрів від Високопілля. Повернулися додому після звільнення селища і побачили, що від будинку залишилися лише стіни. Все згоріло. Проте ми вдячні Богові, що хоч самі залишилися живі.