Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Елеонора Радченко

«За місяць я звикла ховатися в чотирьох стінах, економити продукти й жити без інтернету»

переглядів: 460

Радченко Елеонора, 17 років,

КЗ «ЛЗШ І-ІІІст. №13», м. Лисичанськ

Есе «Спогади 2014…»

Плем’я Майя пророкувало апокаліпсис на 2012 рік, але особисто для мене він стався трохи пізніше, саме в той день, коли невідомі озброєні люди окупували моє місто. Уже пройшло сім років від тієї події, місто давно вільне й належить Україні, але при слові «війна» по тілу досі пробігають дрижаки, кров холоне в жилах, а в голові проявляються моторошні спогади, що нагадують страшний сон.

Ще досі пригадую потрощені й палаючі будівлі, порожні вулиці, «прибульців» зі зброєю. Ні, це не науково-фантастичний фільм і не твір Стівена Кінга. Це спогади з мого дитинства. У цьому творі – не об’єктивний репортаж з новин телевізору, а безпосередньо моя історія, живі емоції й особисте ставлення до цих подій. Як це було?

…Травень, 2014. Україна ще не оговталась після Революції Гідності і захоплення Криму, як «монстр-ненажера» вже біля мого міста. Я ходжу до початкової школи і закінчую третій клас. Однак тепер на уроках учителька пояснює нам не нові правила з української мови, а правила поводження під час раптового обстрілу або бомбування. Протягом її розповіді в класі інколи дрижать шибки, а десь далеко лунає грім.

Той грім насправді був відлунням бомбувань у сусідніх містах і селищах, а завдяки «прибульцям» я незабаром опинилась в епіцентрі грози й стала свідком жахливих подій.

…Кінець травня, 2014. Місто раптово пустішає. Зачиняються магазини й банки, на вулицях стає все менше людей, легкових автомобілів у місті вже майже немає – основний рух на дорогах виконує військова техніка. Не працює світло, газ, інтернет, у місті немає води. Я сиджу вдома, але не почуваюсь затишно. Відтепер дім – це сховище, на вулицю не можна, бо там – небезпека, тікати з міста вже пізно. Усі мовчки чекають.

Це були перші ознаки того, що розпочиналася нова реальність. Це затишшя перед бурею.

…Червень, 2014. Моторошне виття сирени стає буденністю. Фейкове попередження! «Прибульці» вкотре намагаються залякати людей!

За той місяць я звикла вже ховатися в чотирьох стінах, економити харчові продукти й жити без інтернету. Дні ставали довгими й одноманітними. Читач, можливо, чекає коли я вже розповім про день, коли розпочалася війна? Цього не вийде, бо то була ніч!

…Кінець червня, 2014. Я опиняюсь у нічному жахітті і не можу прокинутись назад, у мирному часі! Весь дім мало не хитається, щохвилини десь поряд лунають надзвичайно гучні вибухи, а повітря розривається від свисту набоїв.

Мені здається, що я телепортувалася в минуле або якийсь історичний фільм, я хочу сподіватись, що це все не реально, і я ось-ось прокинусь. І де ж той клятий портал, який міг би повернути мене у звичне тихе життя?

Я переховуюсь у підвалі з надією хоча б вижити. Мене огортає це неприємне відчуття, коли від тебе нічого не залежить, коли ти – безпомічна комашка в підвалі, яку можна легко знищити одним рухом. Нова хвиля вибухів – а ти сидиш і нічого не можеш із цим зробити!

У вранішнє затишшя я виходжу подивитись чи вціліло щось нагорі. Люди радіють від того, що в нашого будинку вилетіли шибки. Однак сусідня дев’ятиповерхівка не вціліла. Люди залишились без даху над головою.

І це тільки в моєму кварталі. Скільки ще доль змінила війна?

…Вересень, 2021. Моє місто належить Україні, і я щаслива, що залишилась на Батьківщині. Однак війна існує, і вона дуже близько. Паща «монстра-ненажери» досі тхне порохом і кров’ю.

Зараз мир для мене – це життєва потреба, як вода і повітря. Це світ без «монстра» та «прибульців», це творення, а не руйнування. Мир не можна прописати на папірці, його треба тільки закарбувати в мозку.

Мир – це суспільство з новітньої, розвинутої цивілізації, де люди не мають інстинкту «загарбати й знищити». Хоча в моєму місті вже немає бойових дій, я не можу сьогодення назвати мирним часом. Усюди війна триває, і триватиме доти, доки світ не отямиться й не перетвориться на «новітню цивілізацію».

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Лисичанськ 2014 Текст Історії мирних діти обстріли безпека та життєзабезпечення діти Конкурс есе 2021
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій