Початок війни застав вдома в Харкові, родина ще спала. Розбудив гуркіт і спалахи. Чомусь були впевнені, що спальні райони ніхто не обстрілюватиме. Ілюзія розвіялась миттєво. Перші тижні війни було важко з продуктами. Домовлялись з сусідами займати чергу в маркет о 6.00 ранку й стояти по черзі. Страшно було, коли стоїш в черзі на вулиці, а зовсім поруч бахкає. А метро поруч, метрів 5, але зачинене, бо там вже забагато людей, і нема де сховатись. Страшно дуже було, коли над будинком пролітали ракети, а найстрашніше - коли над чергою пролітав низько літак, а ми падали одне на одного прямо в грязюку, бо здавалось, що оркопілота видно в кабіні. Стояли в черзі по черзі, мінялись, домовлялись з сусідами і знайомими. Шукали контакти волонтерів добути корм для тварин. Я з дітьми, старенькою мамою і родиною сестри з квітня 2022 і по зараз в Полтаві. Чоловік залишився в нашому будинку в Харкові.

В Полтаві практично нереально знайти житло людям з дітьми до 5 років і з тваринами. В нас великий пес і 7 котів. Чоловік лишився вдома з тваринами. Ми спілкуємось телефоном. Постійно конфліктуємо з мамою і сестрою з незначних дрібних причин. Дистанційне навчання негативно позначилось на здоров'ї сина - сколіоз, близькозорість, часті застуди. Я лікар, в Полтаві працюю за спеціальністю. Мені дали 0.5 ставки в лікарні. Колеги багато допомагали попервах, щоб я якнайшвидше увійшла в робочий ритм.

Постійно дотепер відчуваю дружнє ставлення колег. До війни була доцентом, викладала й консультувала складних пацієнтів. Рада, що працюю зараз за своєю спеціальністю. З тривожною валізою взяла з собою фото покійного батька - він лишається для мене Янголом - охоронцем.