Мені 44 роки. Я з Маріуполя. У мене є чоловік і донька, якій 24 роки. Зараз я живу в Києві. Донька навчається в Чехії. Чоловік і батьки залишилися в Маріуполі.
З самого початку війни ми жили без світла, води, газу, згодом – без їжі. Були відрізані від світу: не отримували жодної інформації. Було дуже моторошно.
Ми втрьох спали біля вхідних дверей, коли біля будинку впала бомба. У стіні залишилася велика діра. Всі меблі в квартирі побиті. Якби ми ночували в кімнаті, то навряд чи вижили б. Багато сусідів загинуло, в тому числі дітей. Їх поховали біля будинку.
Ми з донькою виїхали 16 березня. Наш автомобіль стояв на парковці, уцілів. А всі машини, що стояли в дворі, були побиті осколками. Виїжджали невеликою колоною. В цей час йшли обстріли. До Запоріжжя добиралися три доби.
Я не можу нічого планувати і про щось мріяти. Просто намагаюся працювати, щоб заробляти хоч якісь гроші та якось прожити.
