Марина Миколаївна виїхала з-під обстрілів Оріхова разом з дітьми і онуками. Сусіди, які залишились, надіслали фото їх будинку з вибитими вікнами

Я пенсіонерка, мені 68 років. У мене багато захворювань: як говорила моя співробітниця, легше сказати, що в мене не болить. У мене серцева недостатність. Половина пенсії йде на ліки. Жила я з онуком, він працював. Сама я уродженка міста Оріхів, там проживала весь час.

Як почалася війна, наше місто десь з початку березня регулярно обстрілювали кожного дня в різний час, усі снаряди літали через нас. Оріхів знаходиться в низині. Одні стояли на одній горі, другі на другій, і все летіло через нас.

Внук був на роботі, а я сиділа в хаті. Відчуття було, як землетрус. Усе це було на нервах.

На початку квітня мій син перевіз нас в Запоріжжя до родичів, він перевозив своїх дітей. Внук поїхав, той що зі мною, ще з нами їхало дві онучки. Ми зараз живемо у родичів. Спочатку в Запоріжжі було спокійніше, тепер почали бити ракетами. Дуже страшно за дітей і за себе.

Наші сусіди з Оріхова говорили, що їм немає можливості проживати в Запоріжжі, тому залишилися вдома. Вони фотографували наш будинок. Вікон у нас немає. Мій колишній чоловік забив їх плівкою, дякую йому. Сусідка годує двох котиків, я їй перераховую кожного місяця гроші на утримання їх. 

Стало прилітати в Запоріжжя по багатоквартирних будинках. Від одного вибуху скільки людей помирає… Це все діє на нерви, ну я стараюсь себе заспокоювати, тому що серце вже нікуди не годиться. Я нікуди не виходжу. В мене ще й захворювання хребця, я ходжу з костилями, тому з квартири не виходжу. Оце моя така історія.