Про початок війни мені чоловік сказав, а потім побачили по телевізору. Цей день запам’ятався тим, що чоловік тоді пішов на роботу і більше до цих пір не з’являвся.

Ми з дітьми переїхали до батьків також у Миколаївську область, але подалі від цих подій. Ми тут проживаємо, і всі люди до нас добре ставляться. Нам допомагали. Вражає те, що у людей дуже гарне ставлення. Але хочеться, звісно, додому.

Найбільше запам’яталося, як ми їхали, скільки машин змінили, щоб добратися. З пересадками їхали, п’ять машин змінили. По дорозі бачили військову техніку. 

Взагалі шокують всі ці події, які ми бачимо. А також - те, що відбувається в рідному селищі.

Наші цінності помінялися. Ми раніше думали, що нас це ніколи не торкнеться, і жили по-одному, а зараз життя розвернулося на 180 градусів.

Я думаю, все повинно скінчитися тільки перемогою України, і сподіваюсь, що якнайшвидше. Тоді ми повернемося додому, сім’я об’єднається, і будемо допомагати у відновленні селища. Будемо працювати на відновлення нашої держави.