Наталія згадує Житомір у перші дні вторгнення – люди виїжджали, двори безлюдніли. Вона бачила, як у під’їздах залишалася по одній-дві родини. 

До укриття Наталія не ходила, обрала варіант двох стін. Там і спала разом з донькою та кішками. Вдавалося допомагати і бездомним тваринам, і хлопцям на блокпостах. Наталія мріє про закінчення війни та каже, що набагато більше почала цінувати тишу та спокій.