Наша сім'я переїхала у найбільш безпечніше місце, на наш погляд. Тут дитина не чує обстрілів, не сидить у підвалі, її не трусить, не плаче.
Але дуже хочеться додому. Важким та шокуючим було те, що сиділи в холодному погребі, з місту не можно було виїхати, бо на трасах руські розстрілювали цивільні машини.

В місті в перші місяці війни були проблеми з їжею та ліками. Дитина бачила, як летіли ракети, чула голосний звук від них та як дрижали вікна у будинку.