Я вчителька. У перший день війни мені подзвонила мати однієї з учениць і сказала про вторгнення. Син мій на той момент служив у армії по контракту в Донецькій області.

У нас є невеличке господарство, одна корова. Ми її сприймаємо як члена родини, тому я вирішила не залишати нещасну тварину.

У нас не було світла, води. З містечка виїхало багато людей: в основному, молодь. Люди старші і середнього віку переважно залишилися.

Єдине, що мені допомагало, – це молитва. Прочитаєш «Отче наш», то й легше стає якось. Щоби не було так тяжко, раджу всім теж молитися.