24 лютого о п’ятій ранку я збирався на роботу, і тут бахнуло на Харківщині. Відразу з боку Харкова ми почули вибухи, з Чугуєва. Ось це мені запам’яталося. Спочатку в нас все нормально було, а потім почалися тут обстріли, і тоді вже ми зіткнулися з гуманітарними труднощами. Світло зникло. Шокувало, коли з літаків усе бомбили: і ліс, і все на світі. 

Ми з сестрою та зятем допомагали одне одному. Хлопці-військові допомагали нам, а ми – їм. Треба працювати, щоб не мати стресу. Краще в землі копирсатися. Мрію, щоб швидше війна закінчилася.