Лукашова Марія, 15 років, студентка 1 курсу КФКАБУ, гр. А-12, м. Київ

Вчителька, що надихнула на написання - Зінченко Оксана Вікторівна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Вже за декілька тижнів до початку війни у повітрі застрягло стійке відчуття невизначеності, розгубленості та нерозуміння. Навколо нас обертами вирував потік інформації, який був переповнений відвертими натяками, застереженнями та песимістичними прогнозами. Але незважаючи на серйозні підстави, ми ні на мить не могли припуститися думки, що зовсім скоро це стане нашою реальністю.

24 лютого о 5:30 ранку, почувши звук двигунів військового літака, а слід за ним й серію вибухів, моя родина прийняла рішення виїжджати з міста.

Київ не спав. Розгублені люди з валізами, зібраними на швидку руку, схопивши домашніх улюбленців, рятувалися від небезпеки, кілометрові затори заполонили автомобільні шляхи, з усіх каналів безперервно лунали вражаючі новини… Паніка охопила місто.

Така сильна колективна емоція, ймовірно, мала б оволодіти і мною, проте я залишалася сконцентрованою та врівноваженою. Прийшло чітке усвідомлення, що речі, які колись здавалися мені важливими, в один момент стали незначними та безглуздими, а на передній план вийшли такі фактори, як: безпека, взаємодопомога, захист країни і нашого майбутнього.

День, коли країна-агресор вторглася на територію моєї держави, став початком нового життя. Життя, в якому більше не було місця школі, друзям, рідному Києву. Життя, де повсякденні потреби ставали серйозними викликами, де ми пристосувалися жити без електропостачання та мобільного зв’язку, без лікарської допомоги та в умовах дефіциту продуктів харчування. З часом навчилися спати під звуки сирен та вибухів у поспіхом облаштованому спальному місці. Ми почали звикати до війни. Наш календар більше не складався з днів, тижнів та місяців, тепер час відраховувався кількістю днів війни.

Ця люта зима 2022 року продовжується в Україні й дотепер, а закінчиться лише тоді, коли ми виборемо перемогу, а з нею настане розквіт держави.

Ми знову будемо вчитись жити мирним життям, намагаючись стерти з пам’яті людські трагедії та жахливі картини, які поставали перед очима.

Але ми ніколи не забудемо і не пробачимо самого факту варварського вторгнення у наші кордони та всіх причетних до цього. Настане день, коли вся країна прокинеться вільною, усі брати, сини, чоловіки повернуться до своїх осель, родини об’єднаються. Ця подія стане найвизначнішою для усього цивілізованого світу за останні десятиріччя.