Мені 37 років, маю двох дітей – 18 і 11 років. Ми жили в Маріуполі. В перший день війни була якась незрозумілість. Запаси ми завжди робили, тож щось було з харчів. Звісно, потім не було ні води, ні газу – нічого. Шокувало, коли йдеш по воду і розумієш, що можеш не повернутися. Квартиру нашу зруйнувало, і ми перейшли до мами. А потім і там вибило вікна. У квітні 2022 року ми виїхали.

Кілька днів не могли проїхати. Спочатку поїхали на машині в село в кінці березня, а потім була фільтрація. Ми чекали приблизно 25 годин у машині. 

Тут у мене є брат троюрідний, він уже шість років тут живе. Свого котика ми залишали на бабусю, яка під Маріуполем жила. Але через пів року мені його привезли. Чоловік пішов добровольцем на фронт і загинув рік тому, я залишилася сама.

Не знаю, яке майбутнє нас чекає. Поки що не можу зібратися з думками.