Інна з Романова до останнього не вірила, що війна можлива. Вона не раз чула розмови про загрозу, бачила новини, але відганяла погані думки. 24 лютого стало для неї холодним душем. Вибухи, страх, паніка… Уже наступного дня Інна прийшла до місцевого будинку культури, де збиралися перші волонтери. Вона навіть не знала, що саме буде робити, але готова була допомагати. Їй дали шматки тканини й пояснили, як плести маскувальні сітки. Це була важлива робота. Інна працює й досі.