Після початку війни я виїжджала до рідних у Святогірськ. Коли у Слов’янську стало спокійніше, повернулась. Мої діти та онуки виїхали відразу, я сумую за ними кожного дня. Вони в Україні, але дуже далеко. А я залишаюсь вдома. Дуже часто ми спілкуємось телефоном, але все це не те. 

У місті стріляють щодня. Якщо день минув без обстрілів, то чудовий день. Важко виживати, але що поробиш? Сподіваюсь, що дуже скоро настане мир. Я не хочу нікуди виїжджати.