Я вчилася на психолога, але завдяки війні не бажаю йти в цю професію більше. 24 лютого подзвонив один знайомий, сказав одну фразу: «Почалася війна». Було п’ятнадцять хвилин паніки, потім вирішила діяти.
Знайомі довезли нас до Запоріжжя, потім до Вінниці. В Європу я не хотіла. Я чомусь хотіла у Львів – і потрапила.
Вразило, що власник квартири у Львові прийняв нас без запитань. Мені здається, що навіть якби я повернулася до Маріуполя, не змогла б там жити – то як жити на кладовищі.
