Ми із Донецька. До війни життя було хорошим. Змушені були переїхати до дітей у Маріуполь, і там почалось. Тепер ми у Києві ближче до дітей. Наш дім згорів, квартира також. Житла немає. 

Ми сиділи два тижні у підвалі. Ні їжі, ні води, ні світла - нічого не було. Це було дуже складно. Ми ледве звідти вирвались. Якби ми залишились, нас би у підвалі засипало. 

Ми виїжджали трьома машинами. Приєднались до колони. Проходили безліч російських блокпостів. На узбіччях бачили розбиті згорілі машини, дитячі автокрісла на дорозі валялись. 

З собою ми забрали кішку онука. Під час обстрілів вона залишалась у квартирі. Бігали туди бігом, щоб її погодувати. 

Найбільші труднощі пов'язані з житлом. У Дніпрі ми мешкали у квартирі ще з трьома родинами.

Шокувало те, що 2014-2015 роки - це були квіточки. Ми спочатку не хотіли виїжджати. Думали, пережили у Донецьку - значить, і у Маріуполі переживемо. Але вийшло, що ні. Місто розбите, розвалене, все згоріло. Що у машину влізло - те й забрали. 

Для нас втрата житла - це великий стрес. Ми не знаємо, як далі буде.