Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Рафаїл Яворович Нураддінов

«Якби не дочка, мене б, певно, розстріляли на блокпосту»

переглядів: 94

З Маріуполя ми виїхали 11 квітня 2022 року, у Запоріжжя приїхали 15 квітня. Довго їхали, бо коли виїжджали, потрапили під обстріл. З нашої групи трьох людей вбили. Я був поранений. Автівку мою розстріляли. Кулі з мене дістали уже в лікарні у Запоріжжі. А після того ми поїхали до Львова.

У Маріуполі ми 40 діб прожили у підвалі. Не було ніяких умов, зв'язку. Топили сніг, щоб добути воду, готували на багатті. Багато чуток ходило. Говорили, що України вже немає, що наш президент сидить у в'язниці.

Орки пропонували виїжджати до росії. Вони давали зелені коридори, але кожен коридор обстрілювали. Від драмтеатру автобусами виїжджало багато людей. Але потім вони поверталися назад, бо потрапляли під обстріл.

Дитині моїй на той час було 10 років. Дуже важко, що ми перебували з нею, що вона все це бачила. Складно було їй все це пояснювати. Вона цікавилася всім, що відбувається. На блокпостах, якби не вона, мене може б і розстріляли. 

Поки виїхали з Маріуполя до Бердянська, минули десь двадцять російських блокпостів. У мене на плечі був синець - як бомбили, цеглина мені впала на плече.

Орки почали казати, що я азовець, що я ніякий не мирний, а військовий, що це не моя дружина, і дитина теж не моя. Дочка це побачила, вибігла і закричала: «Що ви чіпаєте мого тата! Це мій тато! Він найкращий тато на світі». Вони відпустили мене і ми поїхали далі.

Я зустрічав людей, які пропонували допомогу від щирого серця. У Львові я вивчив українську, раніше нею не розмовляв. Також знайшов роботу.

Моя теща померла у Маріуполі. Мати хворіє, батько теж. Вони залишились у Маріуполі. Не хочуть нікуди виїжджати, їм важко щось змінювати. Я хочу їх там провідати, але не знаю, як це зробити.

Дуже хочу, щоб війна закінчилась якнайшвидше. Сподіваюсь, що моє рідне місто звільнять. Я одразу все покину і поїду до батьків. Моя дружина і дитина зараз у Маріуполі, бо поїхали на похорон мами.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Маріуполь 2022 Текст Історії мирних жінки чоловіки пенсіонери діти переїзд поранені психологічні травми обстріли втрата близьких втрата роботи безпека та життєзабезпечення вода здоров'я харчування дітей робота літні люди (60+) діти внутрішньо переміщені особи Обстріли Маріуполя їжа розлука з близькими окупація фільтрація
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій