Я з міста Краматорська. Живу одна. Мені важко ходити: у мене ампутована нога, тож я нікуди не виїжджала. 

Коли розпочалася війна, був шок. Я не уявляла, що таке може статися. Нічого не було зрозуміло. Як тільки згадую, аж трясе. Відразу спадають на думку оповіді батьків про Другу світову. Але розповідь - це одне, а бачити і відчувати на власному досвіді - зовсім інше. 

Коли тихо і не стріляють, звичайно приємно.

Ми всі сподіваємось на краще - щоб війна закінчилась і було спокійно. 

Одній дуже важко. Поплачу, та й заспокоюсь. 

Найбільша мрія - щоб був мир, щоб можна було спокійно вийти на вулицю.