Мені 82 роки, я з міста Краматорська. Похоронила всю сім’ю, і сина молодого недавно похоронила, живу одна. Донька як виїхала в Київ, так і залишилася там. Я хворію дуже: ноги не ходять, спина дуже болить, стимулятор мені серцевий поставили. 

Кожен раз слухаю новини: зараз у Бахмуті і Авдіївці - великі бої. Дуже страшно і жалко, якщо розіб’ють мою кооперативну квартиру - я 20 років платила за неї. Що це за життя? Скільки там мені років залишилося, а жити не буде де, і виїхати нікуди не можу, бо ногами дуже погано ходжу.

Я прошу сусідів, знайомих - вони мене записують на гуманітарну допомогу, а потім її мені приносять. Так і живу. Пенсія в мене невелика – 3600.

У мене серце хворе, а я ж переживаю. Як тільки ракети летять, відразу серце хватає.

Донька моя у Києві, квартиру орендують. Куди туди ще мене? Я хочу тут померти, на своїй землі.

Я так чекаю кінця війни! Хочу свого віку дожити. Нашо нам та Росія? Скільки вони шкоди наробили, скільки людей загинуло… за що? Кожен раз слухаю і плачу.