Мені 82 роки, я з міста Краматорськ. Вже похоронила всю сім’ю, і сина молодого недавно похоронила, живу одна. Донька виїхала в Київ і залишилася там. Я хворію дуже: ноги не ходять, спина дуже болить, стимулятор сердечний мені поставили. 

Я по телевізору почула, що почалася війна. І кожен раз слухаю новини: зараз от в Бахмуті і в Авдіївці великі бої. Дуже страшно. Як тільки ракети летять - і одразу серце хватає.

В мене кооперативна квартира - я двадцять років платила за неї. Жалко, як її розіб’ють. Що ж це за життя? Скільки мені там років залишилося, а жити ще буде ніде, і виїхати нікуди не можу, бо ногами дуже погано ходжу.

Я прошу сусідів, знайомих, щоб записали мене на гуманітарну допомогу. А потім вони мені приносять - от так і живу. Пенсія в мене невелика.

Доньці 27 років, в Києві, квартиру орендує. Куди ще й мене туди? Я хочу вже тут померти, на своїй землі.

Так чекаю кінця війни! Хочу свого віку дожити. Нащо нам та росія?! Скільки вони шкоди наробили! Скільки людей загинуло! За що, за що? Кожен раз слухаю і плачу.