Все життя я прожила в Дружківці. У перший день війни у місті було гучно. Я чула, як обстрілюють Краматорськ. Я злякалась за своє життя, але виїхати не змогла, бо маю стареньких батьків. Перші місяці не працювали магазини та аптеки. Я ходила до батьків, перевіряла, чи все у них є. 

Найбільше мене шокував обстріл Краматорського вокзалу. Там загинули діти. Це просто жах. Як можна обстрілювати мирних людей?

Мене приємно вражає, що люди допомагають один одному. Дуже хочу, щоб якнайшвидше настала перемога. Сподіваюсь і вірю, що все буде добре.