Перш за все зміни відбулись в голові. Кількість контактів в телефоні значно зменшилась – не всі пройшли це випробування. 
Родичі, друзі роз'їхалися по всьому світу і коли ми побачимось одному Богу відомо.
24 лютого вся наша сім'я мирно спала. Роздався дзвінок від сестри чоловіка, я скинула його, бо подумала, що вона помилилась. Другий дзвінок. Я беру, вона каже: "Прокидайтесь. Війна почалась". Я пояснила дочці – "Сьогодні не підеш до школи, щось в країні робиться незрозуміле". Вона в нас дуже слухняна, зайвих питань не задавала.
Коли недалеко від нашого дому почали нищити завод, було дуже гучно, що закривали вуха молодшій дочці, якій на той час було 8 місяців. А нещодавно дочка сиділа з подружкою на дворі, як полетіли бомби, ракети, 
вони попадали на землю, ридали і якийсь час просто не могли підняти голови, бо боялись.
З початку війни, думаю, психологічні проблеми є у кожного. В нашій родині – це страх, який переріс в хронічний. Боїмося всі і всього.
Їжа була. Не було підгузків для малечі. Пелюшки виручали. А потім волонтери, поліціянти привозили.