Коли почалася війна, як ми тремтіли! У мене сивини додалося, вся стала біла. І бронетранспортери у нас ходили, і танки. Я боялася, коли почалося це, грюк, стук... Заб'юся в куточок і сиджу, а руки трясуться. Доводилося і в підвал ховати документи, і самій там ховатися.

Спасибі Рінату Ахметову за його допомогу таким людям, як я. На нашій вулиці всі старенькі, 80, 81, 78 років. Та якщо б не та допомога, що він давав, я і не знаю... Ми, напевно, всі вже на кладовищі були. І крупи давали, і сахарок, і пісне масло, і мукічкі.

Одягатися-взуватися нема за що було. А тут так пощастило, нам дали ковдри. Я і зараз їми користуюся і згадую, дякую тим людям, і дай Бог їм всім здоров'я, хто про нас подбав. Вже скільки років, а у мене вони досі якісні. Тепло і спогади.

Норвезький фонд [NRC] дав нам допомогу грошима. Я залишила, щоб за газ заплатити. Дай Бог здоров'я всім і молоді, хто так клопоче про старих.

Я так мрію, щоб був мир... Щоб можна було поїхати до сестри в Луганськ. Але не можна ж.