Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Олена Іванівна Літвіченко

«Як почнуть стріляти – страх панічний»

переглядів: 225

Я живу в місті Слов’янську. Працюю в санітарній службі. Але транспорту немає, на роботу не дістатися. Тому працюю дистанційно, робота є.

У перший день війни я була на роботі. Почали гудіти сирени. Усі були в шоці, перелякані.

Найважче – те, що діти й онуки поїхали до іншого міста. Не передати словами. Дуже тяжко.

Я лишилася сама. А брат зі своїми поїхав із Бахмута. Не знаю, куди вони будуть вертатися. Плачуть, хочуть додому. А куди вертатися? 

Нам тут допомагають, видають гуманітарку. Вода є, газ є, світло є. Наче й війни немає.

Але як почнуть стріляти – страх панічний. Я ночами не сплю, ходжу по хаті, молюся. Хоча тут мені є куди сховатися, є погріб.

Коли закінчиться війна? Я чекаю завтра! Хотілося б скоріше. Але ж від нас нічого не залежить.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Слов'янськ 2022 2023 Текст Історії мирних жінки чоловіки діти переїзд зруйновано або пошкоджено житло психологічні травми обстріли безпека та життєзабезпечення житло діти внутрішньо переміщені особи перший день війни розлука з близькими
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій