Щербаков Олександр, 9-б клас, Барвінківський ліцей №2

Вчитель, що надихнув на написання — Крят Олександра Василівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Війна, що змінила життя

24.02.2024 –– люта дата в житті мого народу. Війна увірвалася раптово, підло, враз перекресливши все… Добре пам’ятаю цей сумний, повний страху день: вранішній дзвінок бабусі, звернення Президента України до громадян, тривожні розмови рідних, сусідів, безрадісні звістки родичів із Харкова…

Тяжко згадувати наступні березневі дні, коли займали чергу в магазинах за продуктами й товарами, що враз зміталися з полиць, як облаштували підвал та запасалися водою, дровами, бензином… За роботою вдень не так важко було, а вночі від звуку військової техніки, від крику сирени серце шалено стукотіло, не давало заснути і поринути в щасливі миті…

Пам’ятаю приїзд родичів з Ізюма. Вони ледве вирвалися й дібралися до нас. Розказували, як безперервно обстрілювали, бомбили мирне місто…

Ми розуміли, що теж можемо залишитися без житла, але відганяли ці сумні думки… Наступного дня пішли проводжати рідних. Скільки людей було на перонах, очікуючи евакуаційний потяг! Я бачив однокласників, знайомих, і в серце знову заповзала туга…

Перша ракета по місту прилетіла 25 березня. Вона розірвалася в районі вокзалу. Було дуже гучно, але тоді ніхто з людей не постраждав!

Незабаром оголосили повну евакуацію. Я спостерігав, як люди сідали в автобуси, як багато завантажених машин від’їжджали у безпечні місця… А ми цього не могли зробити: брат працював, а матуся не хотіла залишити його без турботи. Я теж волів бути поруч. Також бачив, що прибувало багато броньованої техніки, військових, й розумів: Барвінкове не здадуть.

У квітні цілодобово чув, як працювали гради. Числа 11 прилетіли авіабомби, вони розірвалися біля рідного ліцею, мосту, але споруди витримали!..

Ворог не раз обсипав місто касетками. Не було світла, води…

Ми з сусідами у часи затишшя часто сиділи в облаштованому під’їзді, обговорювали новини, мріяли про перемогу, підгодовували чужих собак, кішок. Чотирилапі тулилися до людей, шукали теплі руки…

До нас часто навідувалися військові, питали: чи все є? Пам’ятаю, коли дали світло перед Великоднем, матуся спекла духмяних пасок. Таких пухких і смачних, здавалося, ніколи ще й не їв! Як приємно було пригостити ними знайомих бійців та сусідів!..

Від будинку далеко не відходив, а коли траплялося, то 

щоразу дивувався, як ворог безжально спотворював місто: п’ятиповерхові будинки були без вікон, вітер тріпав їхні штори, уламки шиферу з дахів, скло валялися на покоцаних тротуарах, проводи жмутками звисали з стовпів,

купи вирваного ґрунту та глибокі вирви вкривали пошматовану землю…

Літо було сумним. Із розваг – настільні ігри з сусідом, книги. Інтернетом користувався іноді, коли приходив брат з роботи, щоб переглянути повідомлення від рідних та новини з фронту.

Пам’ятаю 12 вересня: потужний гул БТП, по дорозі довга колона броньованих машин з бійцями, що рухалася на Ізюм. Як ми раділи, коли дізналися про контрнаступ на Балаклею, Ізюм, Куп’янськ та часткове звільнення Харківської області! Нас, як раніше, не бомбили!

Брат прийняв важливе рішення – за власним бажанням пішов служити в ЗСУ. Після КМБ він у складі 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» воював на Бахмутському напрямку. Сергій приїздив у відпустку, привозив для мене шеврони, а в останній раз подарував військовий годинник. Брат розказував про свою роботу на дронах, різні історії з нуля, про мужніх побратимів, як відбивали й штурмували ворогів...

22 грудня 2023 року прийшли з ТЦК, вручили мамі похоронку. Вночі ми не заснули… Наступного дня тіло брата було вдома. 

Військові розказали, як молодший лейтенант Колісник Сергій Юрійович разом з 19 підлеглими й офіцерами організували оборону, утримували позицію супроти 200 кацапів та 15 БМП. Під Спірним було пекло, але наші вистояли, хоча в живих лишилося двоє…

Брат посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Як не вистачає мені Сергія, його мудрих порад, жартів! Пишаюся братом! Часто беру подарований годинник, слухаю розмірений цокіт і мрію, щоб припинилася війна, щоб усі бійці повернулися живими й здоровими та скоріше настала Перемога!