24 лютого я встала, сина збирала на роботу. Тільки вийшла надвір – і зразу був вибух. Поряд із нами - аеродром. Я, звичайно, злякалася. Добре, що мене це надворі застало. 

Найбільше шокувало, що в мене таке життя на старості літ. Я ту війну пережила, хоча тоді малою була, а на старості довелося знову таке переживати.

Як лунала сирена – я до сусідки ховалася в підвал. З грошима складно. Гуманітарку отримую, продуктів мені вистачає.

У нас із водою все добре, а ліки шукаємо де можемо. У мене тиск, я ж стара вже людина. 

Я живу у своєму домі, влітку працюю на городі. Я люблю квіти, вони в мене на городі, і за двором. Хто не йде, кажуть: «Яка краса за двором!» Але це тільки в мене, а так – бур'яни скрізь. Молоді живуть, а такі бур’яни. Мене город і квіти заспокоюють. Саджаю, поливаю все. 

Як на мене, хай би вже закінчилася ця війна, щоб не гинула молодь. Мені так їх усіх шкода! І щоб ця біда для людей закінчилася.

Мені вже 84-й рік. Хочеться при хорошому житті дожити. І щоб моїм дітям, онукам і всім людям на землі було добре жити. Оце в мене одне бажання.