Як і багатьом, через війну нам довелося тікати з двома дітьми, не взявши майже нічого, без грошей і надій на майбутнє. Єдина думка - вижити! Ми знайшли тимчасовий прихисток у Кропивницькому, але не залишаєм надію повернутися додому, у свою квартиру, де пахне домом і свіжими млинцями.

Найбільше шокувало те, що це все відбувається насправді, на наших очах.

На початку війни ми були у Харкові і все ще не вірили, що все це відбувається. Магазини були пусті, щось купити було важко. Менша дитина потребувала памперсів та дитячого харчування, яких вже не було.