В той день, 24 лютого, я була вдома, коли подзвонила вчителька мого сина і попросила прийти в школу, щоб забрати дитину. Мій чоловік - військовий: він пішов воювати, а я залишилася одна із сином і 88-річною бабусею. Спочатку було дуже важко впоратися без чоловіка з усіма справами. Але я знала, що є люди, яким важче, ніж мені.

Я дуже переживаю за коханого, але вірю, що він повернеться до нас із перемогою. Коли чую його голос у мобільному – це для мене найкращі моменти у житті. А ще, коли у нашому гуртожитку жили хлопці з тероборони, то на згадку один з них подарував мені шпильку для волосся. Тепер у мене є ось такий талісман.